• Аварійно-диспетчерська служба:
    3-49-20, 3-49-40, 0673116766
  • вул. Тімірязєва, 123, м. Кам'янець-Подільський
  • Абонентський відділ:
    5-11-01, 3-86-71, 068-938-61-57
  • Сервісний центр по роботі з приладами обліку:
    3-64-20, 067-311-67-63, 067-405-23-01
  • ДП "Тепловода" 3-25-92
  • https://www.facebook.com/kp.mtve.kamianets/

22 березня – Всесвітній день водних ресурсів

  

Його почали відзначати з 1993 року з метою привернення уваги до проблем якості питної води, необхідності охорони водних ресурсів та їх раціонального використання.

Кожна людина усвідомлює, що вода – це запорука життя на Землі, основа всього живого. Для кожного з нас дуже важливо пити чисту воду – в ній наше здоров’я і якість життя.

Місто Кам’янець-Подільський – квітка на камені, форпост на шляху численних загарбників, але йому чомусь  вперто не таланило з питною водою: історично засноване на високих берегах Смотрича, але вже за письмовими свідченнями 19-го століття  вода з річки була непридатна для вживання через забруднення зверху течії, вода криниць Старого міста і Нового плану мала солонуватий присмак.  Городяни користувалися водою  з джерел та струмків, яких було багато на околицях. Найкращу воду жителі брали з Гунських криниць – джерела одержали таку назву  тому, що у цих місцях колись зупинялися гунни – войовничі кочові племена зі сходу. Воду за гроші діжками привозили містянам спеціальні люди – водовози. «В настоящее время приобретение воды – этого первейшего для жизни предмета, поглощает у нашего бедного канцелярского чиновника едва ли не всё жалованье…» (описує в книзі «Каменец-Подольский» Анатолій Сементовський, 1862 р.). «Вірменська криниця» на Центральній площі біля ратуші наразі слугує місту мистецькою експозицією, бо вона ніколи не використовувалась за призначенням. На початку XVII століття багатий вірменський купець Нарзес пожертвував велику суму грошей на її будівництво. Криниця була видовбана у суцільній скелі у 1638 році, глибиною майже 40 метрів. Вода у колодязі виявилася солоною і гіркою; дебет води – 300 відер в день не  забезпечував потреб міста. Є криниці з солоною водою на вулицях Огієнка і Тринітарській для технічних потреб мешканців. Життєво необхідним вважався колодязь у фортеці. Він розташований  всередині Чорної башти, глибина його – 40 метрів.

Місто віками потерпало від нестачі питної води; час від часу спалахували епідемії небезпечних захворювань: черевного тифу, гепатиту, дизентерії. Перший водопровід у Кам’янці запрацював у 1912 році.  Місто росло, будувалися артезіанські свердловини, які треба було з’єднувати в єдину мережу, але в  плани втрутились Перша та Друга світові війни. Знадобилось багато часу і зусиль, щоб збудувати підприємство міського водоканалу в повоєнні роки.

Сьогодні система водопостачання міста  Кам’янця-Подільського включає в себе Дністровський  водогін,  водопровідну інженерну мережу довжиною 325 км, 6 водопровідно-насосних станцій,  водоочисну станцію, 29 артезіанських свердловин глибиною 150-550м. З 2009 року підприємство одним із перших в Україні відмовилось від використання хлору і  перейшло на гіпохлорид натрію,  який шляхом гідролізу самостійно добуває зі звичайної повареної солі, чим береже здоров’я мешканців і убезпечило себе від залежності від монополіста з вироблення  хлору.

Коли вперше прибуваєш на дільницю Дністровського водогону, яка включає в себе насосну станцію другого підйому води і водоочисну станцію, то впадають в око дві контрастні речі – багаторівнева система  охорони режимного підприємства  і чарівна природа села Шутнівці. Коли потрапляєш у приміщення, то стає зрозуміло – це справжня фабрика води!  Кам’янчанам готують воду, керуючись складною технологією,  Держстандартами  і численними нормативами  в умовах абсолютної стерильності і щогодинного контролю. Вражає все: сучасні технології постачання і багатоступінчастої очистки води, нове обладнання насосної станції, автоматизація і комп’ютеризація процесів з мінімальним втручанням людського фактору. Чудові, привітні  професійні люди готують і перевіряють нам воду: інженери-хіміки, інженери-електрики: Гордійчук Олександр Іванович, Шевцов Володимир Григорович, Яровий Михайло Дмитрович, Жегальська Ольга Вікторівна, Кравець Михайло Миколайович, Дибаш Лариса Василівна,  Шевцова Людмила Миколаївна, Ткачук Людмила Олександрівна, Драч Марина Іванівна – загалом понад 60 чоловік персоналу працють  тут цілодобово;  деякі мають по 30-40 років стажу саме на цьому місці роботи. Їх праця неоціненна: потребує великого досвіду, ретельності, акуратності. Працюють тут  і молоді технологи, бактеріологи, лаборанти, слюсарі-механіки,  які знають свою справу на 100%.  Кожен розуміє свій обсяг роботи, все налагоджено і працює, як один механізм,  насамперед,  завдякуючи  директору КП«Міськтепловоденергія» Валерію Григоровичу Гордійчуку, який є для колег своєрідним турбодвигуном; він впевнено впроваджує на підприємстві нові ідеї розвитку, які, здається, у нього ніколи не вичерпуються, а сам він сам ніколи не почиває на лаврах й іншим не дає цього робити.  Колектив КП«Міськтепловоденергія»  відповідає  своєю репутацією (є також й інші види відповідальності) за безпеку і якість води, яку  постачає місту.

Без нормальної системи централізованого водопостачання місто  взагалі не може існувати, планувати свій подальший розвиток. Щоб інвестор захотів інвестувати у нові підприємства, він повинен бути впевнений, що  водопостачання у місті працює бездоганно. Якщо з технологіями і безпекою на підприємстві все гаразд, то економічне життя через необґрунтовану  тарифну політику ледь жевріє. При тарифі 11,38 за куб води підприємство працює собі на збиток, замість того, щоб вести нормальну економічну діяльність. Є речі, на яких не економлять. Вода  відноситься саме до таких.  Вода в місті є ключовим ресурсом, підприємство водопостачання – серцем міста.

bty

bdr

bty

bty

bmd

bmd

bty

bty

bty

bty

bty

bty

bty